Світ наших захоплень

Одним із найдавніших українських оберегів дому, родини є рушник. Вишитий рушник і захищав, і сил додавав, і кохання беріг. Бо закодований був одвічними життєдайними знаками – знаками Сонця, Води.
Історія рушника настільки давня, що мало хто вже пам’ятає ту величезну, ба й навіть колосальну його роль у житті українського народу.Бо жодний день не проходив без рушника. Рушником витирали руки, тіло, з ним ходили до корови, поралися біля посуду тощо – він завжди був при руці, від слова “рука” й пішла назва “рушник”. Як ритуальну річ його вживали в усіх обрядах чи ритуалах від народження людини до її смерті: на родинах, на хрестинах, на весіллях, під час зустрічі, проводжаючи в дорогу; навіть труну в могилу спускали на рушниках.
Пригадайте звичай, який споконвіку існує в нашого народу –  зустрічати гостей, подаючи на вишитому рушнику хліб і сіль.
Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.
На них приймали новонароджених, бо як риходила людина в життя – зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини – калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині.
До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв’язували рушник і промовляли:

“Радуйся, земле, радій, родино Радуйся з нами, нова дитино, В тебе доволі і ласки, і дива, Хай не цурається доля щаслива.”

З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев’язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село. Цей сніп називався обжинком. Обжинок приносили у село і це означало закінчення збору врожаю та початок весільних свят.
І особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один з найважливіших атрибутів.Саме рушником вистеляли дорогу на весіллі від порога до столу або від воріт до дверей хати.  Рушники дарували старостам, перев’язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв’язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.

“Почуєм, побачим, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зав’яжуть…

З рушниками проводжали людину в останню путь. До нині важлива роль рушника у похоронному обряді. Вона пояснюється медіативною роллю, яка невід’ємною частиною сфер життя і смерті, адже похоронній обряд сприймався як сполучна ланка між ними. Рушник – дорога життя, початок – народження, кінець – завершення житевогошляху.
Недарма казали : „ Рушник – як доля , на ньому люди вишивали своє життя ”.

Залишити коментар

Увійти за допомогою: